Данильянц (Псаропуло) Олімпіада, Псаропулос Георгій 

Олімпіада Псаропуло (у заміжжі – Данильянц) разом із батьком Георгієм Псаропулосом (Псаропуло) переховувала сім’ю Михайла та Амалії (Мури) Квітко й піклувалася про них. Дівчина відстоювала задля своїх підопічних довгі черги по провізію. Знайшла й оплачувала маленькій Вікторії Квітко няньку, приховуючи від усіх походження дитини.

Коли Олімпіаді виповнилося 10 років, пішла в інші світи її мама. Згодом батько потрапив під трамвай і втратив ногу. Утім, за спогадами рідних, навіть без неї він танцював вальс і виграв кубок міста.

У другій половині 1930-х національні меншини м. Одеса (греки, німці та ін.) зазнавали постійного терору, людей репресували за національною ознакою. Так, греків, близьких родичів Георгія, відправили в Сибір, де ті загинули.

Коли почалася війна, німецькі літаки розбомбили завод соків імені Леніна на вул. Лазарева. Було пошкоджено й будинок бабусі Олімпіади Георгіївни. Тому бабуся приїхала жити до зятя й онучки на Молдаванку. А в 1942 р. Георгій Псаропулос привів до їхнього будинку єврейську родину з немовлям Вікторією на руках.

«У 1942 році прийшов додому тато, привів із собою якихось незнайомих людей і сказав: “Ці люди житимуть у нас”. Це була сім’я Квітків: батько, мати й маленька дівчинка. Михайло, його дружина Мура та їхня дочка (один рік і шість місяців) Вікочка. Вони пояснили, хто вони за національністю, перебували в нас, їх треба було переховувати від сторонніх людей.

Ми жили однією сім'єю. Коли їм що-небудь треба було, Михайло Йосипович переодягався – надягав капелюх і був на вигляд як румун. Дружина його Мура добре співала. Я брала в сусідки патефон, і ми слухали платівки, щоб відвернути увагу від Віки, яка плакала. Містом шастали німці, румуни, шукали євреїв.

Приходили до нас у двір, сусіди були дружні, казали, що в будинку євреїв немає. Коли підходили до нашої квартири й чули музику – виходив тато і питав: “Що треба?”. Я брала на руки маленьку дівчинку Віку й казала, що це моя дочка. Вони дивилися, що тато інвалід, і йшли.

Так сім’я Квітків перебувала у нас до середини літа 1943 року. Настав час змінювати їм місце проживання – прийшов якийсь чоловік, і вони пішли разом із ним. Вони взяли свої речі, які в них були, – маленький чемоданчик. Мура подарувала мені на пам’ять червоні туфлі-човники, якими я дуже пишалася. Ми попрощались, і вони пішли. Про їхню долю ми нічого не знали до 1990 року. Я нікому не розповідала про врятованих, навіть своєму чоловікові». Зі спогадів Олімпіади Данильянц

Як згадує Олімпіада Георгіївна, найбільшою проблемою м. Одеса під час війни була питна вода. Доводилося ходити в паровозне депо і стояти в черзі з відрами, адже треба було мити маленьку Вікторію, прати їй одяг та пелюшки. Дівчина дуже боялася, що її почнуть розпитувати, навіщо їй так багато води.

«Рятувались як могли, взимку розтоплювали сніг, навесні і восени збирали дощову воду». Зі спогадів Олімпіади Данильянц

Після війни Квітки довго розшукували сім’ю Псаропуло, але Олімпіада Георгіївна вийшла заміж, змінила прізвище на Данильянц, та й вулицю вкотре перейменували. Тож пошуки тривали довго. І лише 18 липня 1990 р. Олімпіада отримала листа з м. Яффо (Ізраїль) від Амалії Квітко: «І ось, як свідчить старий вислів, хто шукає, той завжди знайде».

Рятівниця жила в постійному страху. Батько боявся потрапити до Сибіру за свою національність. Сама вона теж остерігалася зайвої уваги до своєї персони. Не прагне вона публічності й нині.

Олімпіада Данильянц дала єдине в житті інтерв’ю – своєму правнукові Євгену. Занадто важкими для неї є спогади часів війни, коли доводилося жити в постійному страху за життя: своє, батька, врятованих нею людей. Це інтерв’ю – аудіофайл, розшифровка, стенд із фотографіями – зберігається в Одеському музеї Голокосту на вул. Малій Арнаутській, 111. Правнук Євген Петров є також автором наукової праці «Меморандум одного Праведника».

2 липня 1993 р. Яд Вашем удостоїв Георгія Псаропулоса та його доньку Олімпіаду Данильянц (Псаропуло) почесного звання «Праведник народів світу». Церемонія відбулась у Посольстві Держави Ізраїль у м. Київ.

У 2002 р. Президент України нагородив Олімпіаду Георгіївну орденом «За заслуги» III ст.

У 2018 р. в мерію м. Одеса надійшло прохання іменами живих Праведників (Василя Волошина та Олімпіади Данильянц) назвали вулиці міста. Цей проєкт готові були профінансувати бізнесмен Вадим Мороховський та єврейська громада, але його не реалізували.